Вікторія Головань
Відчуваєш
Промінь сонця торкається обличчя
Гортаєш сторінки
Надаючи словам нових відтінків, барв
Прокидаєшся зранку
Дякуєш що живий
Сьогодні можна побачити світанок
А завтра - невідомо, буде він чи ні
Молитись Богу думаю вже пізно
Світ досить стрімкий
Потрібно лиш встигати
Робити справи рутинні
Та соц. мережі гортати
Інше вирішить хтось інший
Вересень
Діти йдуть до школи
В руках букети хризантем
В думках лиш: «як швидко вони виросли»
Та як на фізкультурі будуть шнурувати кеди похапцем
Зів‘ялі квіти на дорозі
Люди оминають опустивши голову
Лиш темні фарби на цьому полотні
А ти боровся за свободу
Один необережний рух
Що буде далі?
Майбутнє таке невідоме
Що буде на цьому фестивалі?
А час все пливе невгамовно.
Чи варто чекати на радість?
Погляд
Один, другий, третій
Вчетверте буде дуже підозріло
Антракт відсутній, дивись по-впертому, сміливо
Посиджу ще трохи вдома
Можливо все саме пройде
Ця нескінченна втома
Всередині все наче гуде
В лікарні розводять руками
Діагноз не дуже потішний
На губах присмак крові
Душиш в обіймах
Токсичні стосунки
Не такі як у фільмах
Хепі енду не буде
Пелюстки ромашок
Безтурботне дитинство
Уявити не важко
Пройшло якось швидко
Поле зелене
Вона завжди виглядала на всі 100,
Дивлячись на неї відчувала трохи заздрість,
Очі які беруть тебе в полон.
Посмішка яка приносить неминучу радість
Кожного дня вбиралась в щось нове
Ловлю твій погляд крізь натовп
І наче вже все одно
Але я хочу п’яніти від твоїх рук
Як це було тоді, колись давно
А може це все я собі вигадала
