Oleksander Dowbak
Попри галасливі сурми та гучні барабани
Очевидне все більш стає явним:
У пана Бога на нас доволі скромні плани,
І у винограднику Явне
Наша лоза не сама родюча
І виноград з вином не надто смачні,
Час розправляється з нами по черзі,
Немов найманий вбивця.
один за одним. Стрілок тонкі стержні
багнетами
проштрикують нас наскрізь. Поза тим
він не кровопивця,
Дощ невгамовний ніяк не знаходить місця собі,
Вештається вулицями міста доволі нервово.
Досі не змовкне. Він там ще з ночі, а вже обід,
Знехтували б ним, та він - необхідна передумова
Готували далекобоям на дорогу напій,
Зашипіла кавоварка-мока,
Сирота–байстрюк засинав під колискові повій
І снилось йому як він долає печерного смока
Ой, вітре-брате, повій, повій!
Принеси мені запахи рідного дому, який зіницею ока
Здається, доля декого непомітними створила.
З ним розминулись, не зауваживши. Ніякого дива:
Він приховує за спиною свої крила,
Соромлячись, що вони тендітні, вживані і некрасиві.
У зворотнім не переконати. Перемудрили.
Вранці Вона Йому говорила:
Янголи спускаються з небес
І прямують в метро
Це з перевірками душ прийшов РАЙсоцзабез,
А паралельно працює ппо
Війська, добробати, ТрО –
Всі на верхній відкритій палубі,
Долі обранцями
не народжуються, ними стають.
Їх мрії – це всі їх пожитки.
Покличуть багатьох, та мало оберуть.
Спочатку запишуть новобранцями
Голять, форму дають
Розбурхані води глибоких морів –
Очі в неї.
Навіщо побачив? Навіщо зустрів
Їх вир у своїй одіссеї?!
Я оголошував їй війну, і слав послів,
Дарунки з Ганзеї…
Я можу перев’язати твої рани тільки добрим словом,
Та й то sotto voce*.
А воно, буває, випурхне і не зловиш!
І чкурне собі в теплі краї в кращі умови
Охоче.
А хтось стверджуватиме, що й не бачив ніколи його в очі!
Стара звичка до відривних календарів
Зумовлена з причини дуже простої:
Бажанням нагадувати собі, скільки б не старів:
Життя не має форми нескінченного сувою,
Що плата через одноденний тариф
знімається гарантовано, без простою;
До нас, в таку далеку тмуторокань,
Давно вже не зазирав поштар. Не через втому
Чи зайнятість. У нас немає нарікань:
Ніхто нам не пише на нашу адресу і номер.
В довіднику ми прописані, поглянь,
дрібним шрифтом, кілька слів в останньому томі!
Ми тратимо ночі в безсонні на старості літ -
і це не примхи старечі, не звички, не вік.
Не одержимість. Хоча, чому б ні?
Ми - на сторожі, ми все ще на війні,
Що триває незримо.
Попри зливи і грози ми ще при пам’яті та здоровім глузді.