Oleksander Dowbak
Ми тратимо ночі в безсонні на старості літ -
і це не примхи старечі, не звички, не вік.
Не одержимість. Хоча, чому б ні?
Ми - на сторожі, ми все ще на війні,
Що триває незримо.
Попри зливи і грози ми ще при пам’яті та здоровім глузді.
Долі обранцями
не народжуються, ними стають.
Їх мрії – це всі їх пожитки.
Покличуть багатьох, та мало оберуть.
Спочатку запишуть новобранцями
Голять, форму дають
Я перестрів тебе на твоїй стежці долі
І викрав мов розбійник і поволік
В неволю,
З тих пір
часу минуло багато - втратив лік.
Просипалось вдосталь солі,
Скільки зусиль, поривань, бунтів, і заразом понесених втрат,
Нам знадобилось, аби дійти до зізнання,
Що ми – тільки ланка природних закономірностей.
Цей факт на будь-чиє переконання
З високою ймовірністю
надто схожий на капітуляційний акт.
Це був один з тих рідких днів в житті,
Коли відчуваєш себе ніби щойно вийшов на волю
По довгих роках ув’язнення.
Умовно-дострокове. Мені. Виявляється, у долі
Є версія GT.
Але й тут ми тьмяніємо та в’язнемо;
Повз нас проходять тіні
І янголи святі
І ми їм платим ціну
За мирний їх прохід.
Крізь душі і крізь стіни,
Крізь зовні божий світ,
Ми були вірянами горливими,
Запеклими неофітами. Подекуди аскетами
Для свічника істини чистою оливою
Якщо йти за власними анкетами.
Та дійсне хтось зловісно замислив
Підтвердженням на вислів,
Колись Гавриїл був янгол, а тепер поштар;
Його знайшли в полі непритомним. Відігріли.
Дали роботу. Зробили посвідку, поставили штамп
І визначили обшар
Куди листи з газетами носити. І підозріле
Минуле пілота ВПС вкрив шар фарб
Коли придивишся та прислухаєшся, то не заперечиш:
Світ влаштовано предивно і прегарно;
Хоч це захоплення лапідарно
важко розпізнати в моїм бурмотінні старечім,
Схожім на лайку в буцигарнях.
І ми не свіжі, щойно з печі,
Триває перепис живих та облік мертвих.
Блукають писарі краєм,
Вписують, викреслюють, податки, пожертви,
Стверджують, що без попередження Бог не карає,
Хіба що аж надто впертих
Може просто стерти! –
Як в довгій сумній повісті
З вікна на восьмім поверсі
споглядатимемо руїни свого світу.
Здається, все як було: внизу торгують совістю,
вдень цвітуть квіти
і вночі зорі світять;
Розбурхані води глибоких морів –
Очі в неї.
Навіщо побачив? Навіщо зустрів
Їх вир у своїй одіссеї?!
Я оголошував їй війну, і слав послів,
Дарунки з Ганзеї…
