memoria
Я перестрів тебе на твоїй стежці долі
І викрав мов розбійник і поволік
В неволю,
З тих пір
часу минуло багато - втратив лік.
Просипалось вдосталь солі,
З маршалів ми перетворились у ветеранів-калік.
Молодші вже розібрали ролі
Лицарів хоробрих, а мені
Зостались луска дракона та подих,
що тільки тлів,
Як дула дуельних пістолів
По пальбі.
Наввипередки, навмання, наосліп
стрілялись Борис і Гліб -
перші святі-мученики на Руси -
Не за віру, не за хліб,
а за право вмоститись на престолі.
Різний по нас залишиться слід…
У Львові
зарядило дощем,
штовхаються парасолі.
Старий риплячий паркет,
Запах каніфолі…
Ми - горгулії з закамарків бібліотек,
Нам відомі місце і час, імена і паролі,
Наше назовні – в стилі хай-тек,
А нутрощі й досі – відьми, упирі і тролі,
І кого ще там чорт несе!
Крила вже не зарадять, ми носимо корсет,
Щоб втримати спину під контролем.
Кілька старих вінілів і касет –
Там ще чутно нашої юні голос,
Нехай це її останні гастролі
В цім місті, де каву заїдають борщем,
Бо час - це агресивний процес,
за суттю піроліз.
І щоразу нас бере щем
За світом, що щез,
і за сумом ніби не чуємо болі,
Та вона є, нікуди не пропала. А ще
Совість,
якій душа як шуба для молі…
Ми жайвори, що виросли у ворони і сови,
Подались з цвіркунів в буркотливі пророки.
Як не янголами станемо, то голуби поштові
Вийдуть з нас в наступнім житті нівроку.
Бо Бог милосердний і навіть такій полові
Дає змогу хоч на пів кроку
Здолати нещадно свої вади і пороки…
Але не одразу, поволі, потрохи,
Аби не були ми з німбами та безголові.
