Oleksander Dowbak
Все точно так, як стверджують підручники з фізики:
Власною гравітацією здатен
Кожен з нас
Хоч, на жаль, інколи з запізненням,
Викривляти
довкола себе простір і час,
Доживаємо віку,
доношуємо тіла
І відчуваємо щодня
все чіткіше
Як відшаровується від тіла душа,
Зсередини. Рухає скрині-саркофагу віко,
Колись Гавриїл був янгол, а тепер поштар;
Його знайшли в полі непритомним. Відігріли.
Дали роботу. Зробили посвідку, поставили штамп
І визначили обшар
Куди листи з газетами носити. І підозріле
Минуле пілота ВПС вкрив шар фарб
Пекло потихеньку тліє в кожному з нас,
Навіть у найдобріших, що звуться святими.
Ладне спалахнути завше і повсякчас-
Потрібен лиш стимул:
Іскра чи вітру вихор… от луснув дверима…
Дав строкача…
У нашім Львові в околицях
двох катедр,
Ab ovo по-своєму католицьких,
Кожна як дренажний катетер
З надміру душі в порожнини тіл.
Все за затвердженими протоколами
Марконі тут залишив батькове радіо,
Едісон – братові лампи,
Бізонячі шкури - від Натті Бампо…
В цього закамарку крихітний радіус,
Не раз пом’ятий бампер.
Є дещо, вочевидь, пам’яттю вкрадене,
За цупкими завісами важких гардин
Мов за пекельним парканом чи райським тином
Мляво, понуро і, як видається згори
доволі картинно
Давно живемо у власних хатинах
як павуки в плетиві своїх павутин,
І янголи на небесах не дали собі з нами ради,
А турбувати Бога за таких дрібниць було їм зась.
Все спинилось на стадії оглядин,
Мабуть,
В тривимірнім світі в триєдиного Бога є ще четверта іпостась.
І з них котрась
Посеред ночі і буревію
Виють вовки свою Пісню Пісень,
Плаче душа і тіло мертвіє,
а Місяць жовтіє
Мов випав мідяк
з дирявих кишень:
Печаль ми потроху розібрали на жарти –
Додали до чаю молоко і мед;
Затицяли шпари
і вже не так дме.
Чергова нехитра пісенька очолила чарти:
якась дрібноголоса нечупара -
Вже чути як в зимові, здавалось непробудні, сни
Тихеньким дзюркотінням юнь весни
Просочується, щоб згодом перейти у гамір літа!
А там і осінь не мине. Ошатна. Стигла. Світла.
І птахи перелітні
Подадуть сумні свої нам голоси.
Плелась павутина
в темнім кутку в комірчині
і не знати, коли врешті спочине,
і по якій причині,
той плетільник. Розправить спину…
а довкола була неприглядна картина: