Юрий Гундарев
Зруйновано. Знищено. Вбито.
Лиш сум, наче тінь, біля тебе…
Як вірити вже? Як любити?
Чи чує нас хтось там, на небі?
І вмить припиняє дебати
хлопчик-кульбабка з телеекрану:
Зорі, як срібне намисто,
що випромінюють магічну красу,
тихо стікають на місто,
що майже відійшло до сну, -
на вулиці, площі й сквери,
на візерунки карнизів,
О, панно Інно, панно Інно!
Я - сам. Вікно. Сніги…
Павло Тичина
О, пані Музо гонорова!
Навіть у такий Світлий день хтось натискає на кнопку запуску ракет-вбивць…
Нічого святого!
Благовіщення Святої Діви:
до церков ідуть дідусі,
до шкіл і садків - діти,
Он никогда не состарится,
ибо пел про любовь…
Джордж Харрисон -
человек-боль.
Ось на рушницю
і вбий лисицю!
Отримав стрілець
рудий комірець.
Мене на площу привели для страти,
я ледь дійшов з розбитими ногами…
У вічі пильно подивився кату,
і відповідь отримав батогами.
Навколо раптом все зареготало,
Сирена…
Спускайся до сховища!
На кухні - термос із кавою,
візьми для душі Андруховича
чи, може, Акутагаву…
А я нагорі залишусь,
Памяти Стефана Турчака
Киевский оперный –
Рубенсова картина:
Мех соболиный
и бриллиантов блики,
Падали солдаты, как скошенные цветы.
Падали горькие материнские слёзы.
Падали, словно несбывшиеся мечты,
в красном небе чёрные звёзды...
Мы засыпали под стоны сирены,
в сердце бился пульс новостей,
Опубликовано в интернет-журнале «Чайка» (США)
28 мая 2023 года
1.
Війна вбиває.
Стрибну на трамвая приступку,
зі дзвоном вперед покочу:
ось стрімко крокує Ступка,
ось каву п‘є Покальчук.
А ось - як взагалі повірити? -
навіть у горлі ком: