Олена Коршун
Не сумуй, усміхнись
І назад не дивись.
Було там багато всього
Та нема вже зараз того.
Хочу я, щоб душа
Твоя радісна була,
І знову кома замість крапки,
І душу рвуть мені думки...
Від тебе лиш одні мовчанки,
Змінилася я, але не ти..
Чим далі тим усе складніше
На хвилі бути нам одній,
О, Господи, я прошу, обійми
До себе мене ніжно пригорни.
Допоможи турбот позбутися,
Довіритись тобі, забутися.
Навчи не забувати, вірити
В дива й любов повірити.
Я з тобою не я,
Я з тобою тону,
Від цього життя
Я на дно іду.
Як же сталось це?
Тишина лише,
Ну чому собі не довіряємо,
Правильні думки всі відкидаємо,
Забуваємо, що серце краще знає
І постійно нас від чогось захищає?
Ну чому не маємо, не прагнемо
Більшого в житті і відкидаємо
Нас розділяють кілометри,
Години, відстань та життя.
Для мене не важливі метри
Та ти інакший є ніж я.
Між нами є роки надії,
Тримайся, не здавайся,
Бо неможливого немає.
Живи, не переймайся,
Все швидкоплинне та минає.
Попри усе вперед йди,
І мрій своїх не позбувайся,
І все розквітне як природа,
І стане краще ніж було.
В повітрі чується свобода,
Інакше бути не могло.
Цей дощ, ця веселка весняна,
На нашому боці усе,
А у місті сніг і хуртовина,
І радієш ти немов дитина
Білосніжному вбранню землі
І крихкій сніжинці на чолі.
А у місто вже прийшла зима
І з собою сніг нам принесла,
Я вірила і падала щораз,
Я мріяла і діяла не раз.
На зустріч долі легко йшла,
Блукала та собою була.
Літала високо в думках,
У мріях своїх, своїх снах.
Давай до серця, до душі
Знайдем коханий ми шляхи,
Тропою ніжності підемо,
Один одного віднайдемо.
Не будемо так легко відпускати,
Дрібниці різні швидко пробачати,
Кохаю, я так тебе кохаю,
Дивлюся на тебе і бажаю,
Щоб ця війна не розлучила нас,
І щоб Творець беріг тебе весь час.
Чекаю, я так на мир чекаю,