Олена Коршун
І знову кома замість крапки,
І душу рвуть мені думки...
Від тебе лиш одні мовчанки,
Змінилася я, але не ти..
Чим далі тим усе складніше
На хвилі бути нам одній,
О, Господи, я прошу, обійми
До себе мене ніжно пригорни.
Допоможи турбот позбутися,
Довіритись тобі, забутися.
Навчи не забувати, вірити
В дива й любов повірити.
Я з тобою не я,
Я з тобою тону,
Від цього життя
Я на дно іду.
Як же сталось це?
Тишина лише,
Ну чому собі не довіряємо,
Правильні думки всі відкидаємо,
Забуваємо, що серце краще знає
І постійно нас від чогось захищає?
Ну чому не маємо, не прагнемо
Більшого в житті і відкидаємо
Нас розділяють кілометри,
Години, відстань та життя.
Для мене не важливі метри
Та ти інакший є ніж я.
Між нами є роки надії,
Тримайся, не здавайся,
Бо неможливого немає.
Живи, не переймайся,
Все швидкоплинне та минає.
Попри усе вперед йди,
І мрій своїх не позбувайся,
І все розквітне як природа,
І стане краще ніж було.
В повітрі чується свобода,
Інакше бути не могло.
Цей дощ, ця веселка весняна,
На нашому боці усе,
А у місті сніг і хуртовина,
І радієш ти немов дитина
Білосніжному вбранню землі
І крихкій сніжинці на чолі.
А у місто вже прийшла зима
І з собою сніг нам принесла,
Я вірила і падала щораз,
Я мріяла і діяла не раз.
На зустріч долі легко йшла,
Блукала та собою була.
Літала високо в думках,
У мріях своїх, своїх снах.
Давай до серця, до душі
Знайдем коханий ми шляхи,
Тропою ніжності підемо,
Один одного віднайдемо.
Не будемо так легко відпускати,
Дрібниці різні швидко пробачати,
Не сумуй, усміхнись
І назад не дивись.
Було там багато всього
Та нема вже зараз того.
Хочу я, щоб душа
Твоя радісна була,
Кохаю, я так тебе кохаю,
Дивлюся на тебе і бажаю,
Щоб ця війна не розлучила нас,
І щоб Творець беріг тебе весь час.
Чекаю, я так на мир чекаю,