Олена Коршун
Що ти є, що без тебе є життя.
Що ти є, що без тебе я є я.
Все шукаєш невідомості,
Все блукаєш у свідомості,
Наче всі шляхи тобі відомі,
Ну і що, що море льодяне
Хвилі торкаються тебе,
Сонце ховається за схил
І ти не маєш більше сил?
Ну і що, що смуток на душі,
Сльози неначе ті дощі,
Перегорни
Сторінку, що була,
Не зупини
Себе, своє життя.
І це пройде,
Як дощ оцей вночі,
Тихо, по краю
Знову я йду, не знаючи куди,
Часом згораю,
Але стояти гірше ніж іти.
Одне чекаю,
Та все не так, як думалось мені
Я хочу, щоб ти це знав,
Хочу, щоб ти відчував,
Мою душу, почуття,
Які до тебе маю я.
Хочу, щоб почув слова,
Ніжні дотики тепла,
Втрачати
Коли його лишень знайшла,
Впливати
На те усе не можу я.
Дай сили Господи мені,
Нас розділяють кілометри,
Години, відстань та життя.
Для мене не важливі метри
Та ти інакший є ніж я.
Між нами є роки надії,
Я знову ховаю
Свої почуття,
Даремно страждаю,
Але така я!
Звикаю чекати
На те, що нема,
І знову кома замість крапки,
І душу рвуть мені думки...
Від тебе лиш одні мовчанки,
Змінилася я, але не ти..
Чим далі тим усе складніше
На хвилі бути нам одній,
І знов війна холодна і безжальна,
І знову рушаться життя.
Все це було, історія печальна,
Свобода - дорога мета.
І знову кровоточить в серці рана,
І правда в кожного своя,
Мою розбиту душу
Заспокій, збери,
Я все забути мушу,
Щоб вперед іти.
Не говори нічого,
Обійми лише,
Хто є для мене "мій!",
Чомусь мене питаєш,
Скажу без всяких мрій
Те, що і так ти знаєш.
Це той хто поруч йде,
Мовчки ніжно пригорне,