Олена Коршун
Моя любов, то ніжність,
Тіло до тіла, пліч-о-пліч,
І лагідність, прихильність,
Про все розмови день і ніч.
Моя любов, то тиша
І спокій поруч на душі,
О, Господи, я прошу, обійми
До себе мене ніжно пригорни.
Допоможи турбот позбутися,
Довіритись тобі, забутися.
Навчи не забувати, вірити
В дива й любов повірити.
Ніколи
Тебе, мене, нас вже не буде.
Доколе
Це хвилювати мене буде?
Я не загляну в твої знайомі очі
Десь глибоко,
Десь глибоко в душі
Так холодно,
Так холодно вночі.
Ти бачиш це,
Ти бачиш це і знов,
Прийди до мене у ночі
Солодкий спогад залиши.
Тепло долонь, тепло душі -
Все об'єдналося в тиші.
Коротка мить де ми - не ми
Намить загублені в пітьмі
Ну хто казав, що час лікує,
Що все проходить – ти чекай?
Чому ж мене все ще турбує
Минуле, спомин, ти та я?
І вже далеко, так далеко
Життя зайшло, життя пішло…
Ти кажеш: «Думай позитивно!»
Ти кажеш: «Просто мрій!»
Все будеш мати неодмінно,
Бо це є Всесвіт твій!!
Твої слова такі знайомі,
Перегорни
Сторінку, що була,
Не зупини
Себе, своє життя.
І це пройде,
Як дощ оцей вночі,
Я там де ти
Душею, серцем, морем..
Я там де ти, я там де ти.
Думками, вітром, сонцем..
Ну і що, що море льодяне
Хвилі торкаються тебе,
Сонце ховається за схил
І ти не маєш більше сил?
Ну і що, що смуток на душі,
Сльози неначе ті дощі,
Серед метушні, проблем та негараздів
Знайди до себе шлях,
І не важливо скільки буде вгору сходів -
Кожен підйом то старт...
Ти не впадеш, бо ти є сильний по природі,
Улюблене дитя...
Ну чому собі не довіряємо,
Правильні думки всі відкидаємо,
Забуваємо, що серце краще знає
І постійно нас від чогось захищає?
Ну чому не маємо, не прагнемо
Більшого в житті і відкидаємо
