Павло Тичина: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹ 1 2 3 4 › »

Один в любов

Один в любов, а другий в містику,

а третій в небо, де орли…

І от якомусь гімназистику

вкраїнську музу віддали.

І от перебивають копію

з солодких руських поетес.

Ідуть з утопії в утопію

by Павло Тичина

О панно Інно

О панно Інно, панно Інно!

Я сам. Вікно. Сніги…

Сестру я Вашу так любив —

Дитинно, злотоцінно.

Любив? Давно. Цвіли луги…

О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги…

by Павло Тичина

Не знаю і сам я, за що так люблю

Безщасную тую Вкраїну мою?

За що так кохаю? І що у їй є? —

Нещасний народ, його гірке життє:

Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать!

За що ж так любити, за що так кохать?

Не знаю, не знаю! — але я люблю,

І сили свої всі я їй віддаю.

by Павло Тичина

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, —

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім — всі планети.

Я був — не Я. Лиш мрія, сон.

Навколо — дзвонні згуки,

І пітьми творчої хітон,

by Павло Тичина

Не дивися так привітно

Яблуневоцвітно

Стигнуть зорі, як пшениця:

Буду я журиться.

Не милуй мене шовково,

Ясно-соколово.

На схід сонця квітнуть рожі:

by Павло Тичина

На майдані коло церкви

революція іде.

— Хай чабан! — усі гукнули,—

за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,—

гей, на коні, всі у путь!

Закипіло, зашуміло —

by Павло Тичина

Кукіль

Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль.

…Сіло собі край вікна,

засунуло пучечку в рота,

маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом

хліба у руці…

Над двадцятим віком

by Павло Тичина

Квітчастий луг і дощик золотий

Квітчастий луг і дощик золотий.

А в далині, мов акварелі, —

Примружились гаї, замислились оселі…

Ах, серце, пий!

Повітря — мов прив’ялий трунок.

Павло Тичина

Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер

Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер:

В їх горі щира кротість і саможертви зміст.

Чи нам же розгадати природи риси літер? —

Людина і в стражданні страждаючий артист.

Інакше гнуться лози і журяться тумани.

Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми.

В нас болі — на престолі! — б’ють в рани,

by Павло Тичина

І являвсь мені Господь

В громі, бурі і росі,

У веселках, зореницях

І в симфонії комах.

І являвсь мені Господь

В танці, сміху і сльозах.

У душевних змінах — ранах

by Павло Тичина

Зразу ж за селом

всіх їх розстріляли,

всіх пороздягали,

а мертвих насміхали,

били їм чолом.

Випала ж зима!

Що тепер всім воля,

by Павло Тичина

Закучерявилися хмари

Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить…

О милий друже, — знов недуже —

О милий брате, — розіп’яте —

Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.

Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…

З душі моєї — мов лілеї —

by Павло Тичина