Іван Котляревський
Ой я дівчина полтавка,
А зовуть мене Наталка.
Дівка проста, некрасива,
З добрим серцем, неспесива.
Коло мене хлопці в’ються
І за мене часто б’ються.
А я люблю Петра дуже,
Сонце низенько, вечір близенько,
Іди до мене, моє серденько! (2)
Ой вийди, вийди, та не барися,
Моє серденько, розвеселися. (2)
Ой вийди, вийди, серденько, Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (2)
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться.
О, як моє болить серце,
А сльози не ллються. (2)
Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу,
Тілько тоді і полегша,
Чого вода каламутна —
Чи не хвиля збила?
Чого ж я смутна, невесела,
Чи не мати била?
Мене ж мати та й не била —
Самі сльози ллються:
Від милого людей нема,
Частина шоста
Зевес моргнув, як кріль усами,
Олімп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олімпський потрух взворушивсь.
Боги, богині і півбоги,
Простоволосі, босоногі,
Частина п’ята
Біда не по дерев’ях ходить,
І хто ж її не скуштовав?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас — судьби устав!
Еней в біді, як птичка в клітці;
Запутався, мов рибка в сітці;
Частина четверта
Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
І в буркоті закеньдюшить.
Коли ж що напхом з’язикаєш
І в тереб добре зживотаєш,
Частина третя
Еней-сподар, посумовавши,
Насилу трохи вгамовавсь;
Поплакавши і поридавши,
Сивушкою почастовавсь;
Но все-таки його мутило
І коло серденька крутило,
Частина друга
Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з своїм, сердега, горем,
Слізьми, бідняжка, обливавсь.
Хоть од Дідони плив поспішно,
Та плакав гірко, неутішно.
Частина перша
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятійший од всіх бурлак.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
