Богдан Лепкий
Калино-малино, чом листячко рониш
І мечеш на фалю?
Дівчино-рибчино, чому мене гониш
Від себе без жалю?
Зелені листочки поплинуть з водою
Й не вернуть ніколи.
Я молодість твою заберу з собою,
“Де єсть твій дім, твій тихий дім?
Скажи, мій любий брате…” –
“Ударив нагло ясний грім,
Спалив мій дім, звалив мій дім,
Нема де зимувати”.
“Де твоя жінка, діточки,
Де вірна челядина?” –
Вороне чорний! Ти з якого краю
линеш?.. “Кров! кров! кров!..”
Тихо, я вже знаю.
Вітре, чого ти так сумно й робільно
виєш?.. “Шу! шу! ш-нір!..”
Пст! говорити не вільно.
Листками вітер котить,
І кидає в болото;
Стежками попід гаєм
Бездомний сум блукає,
Обходить перелоги,
Рахує панські стоги,
Обходить хлопські ниви
І плаче нещасливий:
Біла мево, що кружляєш
Над водою низько-низько,
Чом же ти так безупинно
Б’єшся й жалібно квилиш?
Подивися, біла мево,
Як же ти мала-маленька,
Проти моря як нужденний,
