Землетрус
Моїм синам Маркові і Максимові —
вдумливим критикам, прекрасним друзям
Землетрус
Лялі
— після чергового землетрусу в Каліфорнії
На скалі Ріхтера занотували: сім.
Якісь щасливі фоторепортери
на фільм схопили драматичну сцену:
мурована фортеця подалась
і умлівіч розсипалась в руїну.
(Тепер — говорять — є такий закон,
що будувати треба сейсмостійко —
нових споруд не валить землетрус).
Та ось кокарда зв’язаних доріг
— таке мале каліфорнійське чудо —
здавила, мов кліщами, валку авт:
не встоялись залізо і бетон
в маленькому природи катаклізмі…
Каліфорнійцям люди співчувають,
але й дивуються: чому б, мовляв, не вийти
із цього краю частих землетрусів
до інших, більш безпечних, берегів?
— Вони ж собі, отямившись від струсу,
зализують, мов звірі, біль тривоги,
і, заховавши споважнілі очі
за соняшні зелені окуляри,
банановий збирають урожай
і сонць ярких гарячі помаранчі
їм падають у запашні сади,
де на одній галузці цвіт і овоч…
Як струсоне душею землетрус —
його на скалі Ріхтера не зміриш,
не лишиться документальний фільм,
як для біографів майбутніх свідок…
Та ось — антисейсмічна і гнучка,
мов ця будова за новим законом, —
людина виживає катаклізм,
і, перебувши непосильну пробу,
не утікає в безпечальну даль,
а ліпить знову черепки ілюзій,
і, темні окуляри надягнувши,
іде, сонцепоклонниця, в город,
щоб у землі, тремтячими руками,
плекати свіжі парості життя.
1974
