Завиває зима папільотки своїх вітрів
Завиває зима папільотки своїх вітрів
Затирає сліди і заковує сизим льодом
Поети буває дописують власний вірш,
Що хапає за хвіст
І з’їдає себе до рогів.
А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,
Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічка
І колодки друкують шрифтом, що на небесах,
Лежить,
І каретка торочить про снігом засипану вічність.
Телеграми її мовчать.
Кілобайти вагань, електронні курсори втоми,
Скаженіють вітри, лиш появиться слід – сичать
І стирають її не відправлене повідомлення.
Невже доведеться писати мені за двох,
Ходити засніженим, білим, мов аркуш світом,
Де тільки незримо присутній примхливий бог,
На звалищі снів, і затоптаних білих літер.
29.11.2023
