Я відпускаю усе.
Я відпускаю усе.
За класикою жанру -
в вогонь всі докази
існування нас
у минулому світі.
І знов таки,
виставляючи долю
в хорошому світлі,
і викрикуючи те,
що було колись змовчене.
Наче зрізані квіти,
я сподівалась жити на воді
та надіятись пустити коріння
у скляну вазу
й одразу ожити.
Та ні,
коли кінець прямо,
а мрії позаду,
корінню нема де
зцілитись.
Коли вода тільки
мусить тягнути
до згину,
тягнути до волі.
Навіщо тримати,
чекати,
плекати,
надії ловити,
як рибу
у дірявому човні.
Намагалась та тлінно,
я відпустила,
відпустила тоді брехню й намагання,
відпустила повільно.
Та тепер відпускаю і спогади,
бісу дарю
твої фальшиві усмішки.
І знов таки,
спалюю сірниками щастя нового
й розради
тебе - тобто лишнє.
Прощавай,
може дійсно доля є мстива,
напевно..
Ти ніхто у моєму житті,
хоч зависнув
у ньому
на декільки злив,
неприємно,
проте, недаремно.
Дякую, зло моє,
дякую, боле
за ще одну причину зламатись
та зійти,
довести,
що так просто мене,
що до смерті мене
не зламати.
Все добре тепер,
я міцно стою,
вже й не горблюсь,
вже дивлюсь уважно під ноги.
Не потрібні мені,
ні твій подих,
ні очі,
тепер я пливу у
цІлому чОвні.
Я відпускаю тебе.
Відпускаю все зло.
Знищую вщент.
Я знову крокую.
Щасливий мій погляд.
Я відпускаю усе.
