Втрачаючи дух безсмертя
Слова, як попіл, птахи, як вітер,
І погляд неба більмом покритий,
І завтра – вчора, і мить – сьогодні,
І вже не скажеш, що світ – безодня.
Не скажеш надто, бо надто – більше
За те, що маєш, і що отримав,
Ти радше скажеш: коли б не гірше,
Минути б осінь, минути б зиму.
Закреслиш «точно», добавиш «мабуть»,
І мабуть погляд вже точно також
Нічого не скаже про хтиву звабу,
А скаже чесно, що серцю страшно
Бути з тобою але й не бути,
Також, мабуть доволі страшно.
Живеш до поки кричиш, а потім,
Все менше крику, життя все менше,
І вужчає всесвіт, як світло в гроті,
Але й від сонця тобі не легше.
02.10.2021
