Витай. Безчинствуй
Витай. Безчинствуй. Ніч позбулася філософії
Як стара книга вижовклих сторінок,
Вицвілої палітурки,
Що стала картонним плотом,
Відправившись у туманне плавання
На пошуки неіснуючих земель, достоту,
Як моє перемите серце намарно шукає пристані до твого.
З пам’яті вириваєш останні рядки, сміючись
Перекреслюєш сплін,
Губиш зорі мої, що складалися у сузір’я
І навіть коли ти впізнаєш у нім себе,
Ніч ніколи для тебе не стане настільки цінною,
Як губи, що тихо вимовляють твоє ім’я
Тягнуться за поцілунком твоїм. Проте
Мої рядки ховаються у тобі, як у листах,
Поет зберігає надії свої у шкатулки натхнення
Списані з грамплатівок коханих очей,
Що крутять мелодію хтивого і велелюбного Катулла.
Це як писати признання роздряпуючи пісок,
Розмите припливом і писати отак щоразу,
Допоки не вирвеш написаних сторінок,
Допоки ця ніч, що у грудях опалом грає
Не скине її з діадеми нічних зітхань
Загорівшись топазом.
Люба, тим небом ніколи не ходять удвох,
А завжди порізно.
02.09.2023
