ВЕСНЯНЕ НЕБО
Відкрива́ весняне Небо вже для сонця жалюзі,
Щоб на Землю просочились полум’яні вітражі.
Потік сонця з Неба ллється й хвилями перетіка,
Й мерехтить у піднебессі перламутрова крупа.
Розповзлось шатро небесне без кінця та краю,
В ті простори широчезні й око не сягає!
Яка ж чиста та прозора піднебесна голубінь!
Так і хочеться пірнути у бездонну глибочінь!
Розбрелись хмарки по Небу, мов отара в чабана,
В них голівки кучеряві, ніби вовна в барана́!
Легкі, білі та пухнасті Весну виглядають,
Й на небеснім пасовищі вільно сновигають.
Вони бродять у чеканні по небесній паші,
Щоб напитися водиці з весняної чаші.
Та пролитися на Землю дощиком ранковим,
Щоб Земля уся розквітла рушничком шовковим!
Небо нам обійми теплі розкрива, лиш навесні,
Й хочеться злетіти птахом із гріховної Землі!
Де панують споконвічно тільки мир та благодать,
Щоб в бермір’ї розчинитись й таїну небес пізнать!
Де гуляє вільний вітер й пробива небесну твердь,
Він в душі, що зачерствіла, всю журбу розвіє вщерть!
Й оживе Надія в серці й рухнуть всі заслони,
Хто збагне та усвідомить Всесвіту Закони!
*****
Й забринить душа струною, немов ліра чарівна,
І Любов до всього Світу ми відчуємо сповна!
