Валентина Красновид
У нічну пітьму поринув стоголосий літній день,
Вже ні галасу не чути, ні мелодій, ні пісень...
Розчинилась в сонній тиші беспросвітня літня Ніч,
Лише гу́кає, тривожно, одинокий нічний сич.
М’яко стелить літня Нічка теплу бархатну постіль,
Жовтень втік, й забрав з собою шмат останнього тепла,
Бо прийшла йому на зміну Листопада вже пора.
Мовчазний він та похмурий, очі ніби в хижака,
Він зачинить двері в Осінь, в нього місія така!
Листопад вже нас підводить до тендітної межі,
Ничто беды не предвещало,
Плясали тучки над горой.
И море весело журчало
И даль казалась голубой.
До нас Березень, ще юну й молоду Весну привів,
Дочекався брата - Квітня, й своє місце уступив.
Як побачив Весну Квітень, зашарівся, мов дитя,
І в душі його проснулись романтичні почуття!
Елегантний парубійко, на одне колінце став,
Розливає спів чарівний соловей в окрузі,
Зацвіли пахучі трави в нескошенім лузі.
Жаркий Червень нам дарує Зелену Неділю,
Дзвін церковний возвіщає про значну подію.
Ця подія відбулася після Великодня,
Місяць Березень, терпляче, на свою пору́ чекав,
Поки Лютий невгамо́вний на Землі бешкетував.
За його лихі безчинства, за безладдя та розбій,
Він два дні не дочекався й визвав Лютого на бій.
Березень дбайливо й стиха мерзлу землю обігрів,
Зранку тихий вітерець розігнав хмаринку,
З Днем Народження вітаю дівчинку Іринку.
День сьогодні особливий, світлий та яскравий,
Посміхається до тебе сонечко ласкаво.
Навесні сніги розтали, йде зима у небуття,
По гілках живильним соком потекло нове життя.
Прокидається природа, набубнявіли бруньки,
Тягнуться уверх до сонця пагінці та гілочки.
На кленовому пагіллі вже проклюнувся росток,
Не заміситься глина з залізом, не вживуться вогонь та вода,
Й не знайдуть розуміння ніколи тихий мир та кривава війна.
Чорне білим ніколи не стане, не зустрінуться день й темна ніч.
Бо створився наш світ прапрадавній із розбіжностей та протиріч.
Згущає Вітер темні хмари, і день спекотний притоми́всь,
Дощ-Музикант з небес високих вже вигляда із-за куліс.
Пригладив мокре він волосся й на сцену гордовито йде,
І Вітру-Ре́генту вклони́вшись поважно руку подає.
Покінчивши із етике́том смичок здійняв він догори,
(гумореска)
Вже пройшли осінні свята та Друга Пречиста,
На городі у Макара усе пусто й чисто.
Дослуха́вся він до батька, що і як робити,
Щоб було всього доволі та в достатку жити.
Відкрива́ весняне Небо вже для сонця жалюзі,
Щоб на Землю просочились полум’яні вітражі.
Потік сонця з Неба ллється й хвилями перетіка,
Й мерехтить у піднебессі перламутрова крупа.
Розповзлось шатро небесне без кінця та краю,