Вечори на хуторі
Пузатий Пацюк,
колишній байстрюк,
Роззявляє пащу серед прокурених хащей.
Жодний характерник не підніме вареник,
Поглядом хитрим,
кашлем-кахикою,
вусатою пикою.
А цей, схоже,
може.
Коваль Вакула
грає скулами,
тримає дулю.
В жупанці.
Пошана на лиці ще з вулиці.
Мовляв, нема життя та й годі, ні в хаті, ні в городі.
Ні в ковальні, ні в шинку.
А все через жінку.
Примхлива Оксана, під узвар з круасаном,
Послала.
Вакула їй – сала. Ще й ковбаси.
Ну і для краси:
духи, пудру.
Та дівча немудре.
Бач, її вроді й віку личать черевики.
Цяцьки царські.
Втім, твір не про Московію (не дай Боже їй здоров’я).
Щоб вона гепнулася, від чвар порепалась,
Від злості протухнула, від підлості опухла.
Кацапцьке плем'я рабське - одубіло б зненацька!
А на Диканці – різдв’яні танці, гучні колядки.
Тривають Святки.
Кум – до куми, сніг на килими,
Хрест на ікони, на столі скоромне.
Перша чарчина солодка, мов дівчина.
Тож, і зайти є причина.
На грудях моністо, у хаті чисто.
На дворі місяць став.
Д’як до Солохи притулився трохи.
Чуб із Свербигузом з пагорба –
юзом.
Шукають компанію у розговілому стані.
Молодь з чувалами, зірка з дітьми малими.
Щастя мали би!
Коханій черевички - з полтавської крамнички.
Он у яку даль гоняв коваль.
Пацюк дав адресу, чорта, що возить з Одеси.
Дорого, та пес з ним.
Плітниць їсть заздрість, сватання – не марність,
Молодята раді.
Отак й було насправді.
