“Трава вереснева прощально-зелена”
Трава вереснева прощально зелена,
і коник, немов з потойбіччя, сюрчить,
і дзеркало ставу черленим-черлене
за листям кленовим летить і летить.
І вітру гребінка, широка, щербата,
вичісує з лісу пташок-недорік,
і, ніби кристалик, маліюча хата
сховалась в очах за ворота повік.
Та залишків літа тобі не сховати:
ген півень співає, кричить звіробій,
солома співає на гребені хати,
і стіни співають ясні, голубі.
А шибки у вікнах рожевими стали,
у хату заглянеш — червоний кавун:
там дід, наче зерня, темніє на лаві,
і дратву суче на уплетиво струн.
І, ніби жар-птиця, у грубі доречно
вогонь палахкоче, тріпоче крильми…
І ти озирнувся, бо холод за плечі
узяв, щоб побачив обличчя зими.
***
