Світло
Коли забракне чуття, і тому говоритимеш прозою,
Коли здаватиметься, що усі слова,
Мов на вітер
Нанизане листя розсипається по землі
Шелестить в цьому вихорі смутку і безнадії,
Я повторю: не смій! Убиратись у схоплений відчай,
Я повторю: не смій! Помирати в пустих небесах,
Говорити, що більше немає ніякої віри
У те, що всі книги і фарби осінньо горять
І те, що боги погоріли в обіймах літер,
Про те, що любов лиш забава в лихих руках,
Що немає ніякої правди, що сонячне світло
Стікає сльозою в залитих від втоми й безсоння
І тьмяної смерті в твоїх почорнілих очах.
Це світло в тобі,
Воно на повіках твоїх, колихається й скрапує
Воском, розпеченим оловом,
Знай,
Піднімається з гирла твого перебитого серця
Променем,
І промінь до променя, і словом до слова
Тече
За край.
10.07.2024
