Світи сонце..
Світи сонце, світи мені на шлях,
проміннями малюй мої маршрути.
Світи на близькі лиця, рідний дах.
Вкажи мені де правильно звернути.
Світи на заздрощі, осліплюючи погляд,
світи ти м‘яко на моїх коханих.
І ранком раннім,
яка б не була доля,
я буду вдячна і весь лід розтане.
І не Антарктид ті льдини будуть стрімко литись,
бо ж не тільки собі благословення прошу.
Світлом твоїм всім би нам за мить зцілитись
та знайти у серці тепле щось, хороше.
Віднайти себе, тім хто згубився в хмарах
переплетінь життєвих, з тобою не пішов.
Сонце, чесно й досі я вірю в якісь чари
подаруй ти світу втрачену любов.
Світи не лиш для тіл, щоб якось вони жили.
Світанком надихай,
на захід йдеш - чаруй!
Бо не страшні далекі льдини Антарктиди,
страшно коли в близьких холод ти відчув!
Боляче, як бачиш - губиться хтось рідний.
Хочеш відізвати та не чує, глухо.
А тобі ж від неба все навколо видно,
подаруй надію, дай ти вірі руху.
Сонце може я як, не піду по правді,
ти мене за плечі обпечи промінням.
Поганій чиїсь думці стань ти назаваді,
віднайди на добре вектори й причини.
Щоб навіть Антарктиди льдини колись взнали,
що у світі люди серцем найтепліші.
На маршрути сонце, ти світи яскраво,
на ворогів та друзів, далеких й найрідніших.
