Шляхом тіней місячного сяйва
Шляхом тіней місячного сяйва,
заблукала скривджена душа.
Нібито й потрібна, і не зайва,
свою долю й досі спокуша.
Вона стежку навмання торує,
по заметах, снігових містах.
А навколо - все життя вирує.
Пустота і біль - в її очах.
Босими ногами по бульварах,
кригою закутих до весни,
йде душа, загублена у чварах,
і сльозами витирає сни.
Краще заблукати і шукати
шлях у світі цих недолюдей,
ніж сидіти і чогось чекати,
в маренні всіх страчених надій.
