Щирість. 1#86
У вас немає відчуття, незворотності найстрашніших подій?
Я от, котру ніч підряд, вже не можу спокійно спати.
Не лізе нічого в рот, сиджу на алкоголі, ну або воді.
Переживаю ще, чи не літають злі пташки, там, над татом.
Я думав, що мене важко розчулити і змусити плакати,
А мій чорний гумор, складався з іронії та цинізму смерті.
А тепер, я у публічній вбиральні, ховаюся, між панічними атаками,
Коли хтось, під атаками з неба, інколи навіть заздрить мертвим.
Я чомусь став вважати, що мені не довго лишилось.
Може і варто було би з цим часом, нарешті собою зайнятись.
Не дарма, стільки років, щось там, тихо так, собі ворушилось
Всередині. Боліло, пекло, і так і не змогло вгамуватись.
Час приходить, бере своє, і уходить, скільки ще можна чекати?
І я не розумію, скільки ще задаватись питанням:
«Хто я?», можу. Коли свій страх я зміг прийняти -
Настає час змінювати сенси свого існування.
