![Гул. 4#142]()
Зненацька, очі мої, заливає дощ, здригається земля, у грудях, пускають коріння-блискавки.
Гуде? Гуде! Прислухайся, ну ж бо? Не чуєш… Навіщо питаю, і так знаю відповідь.
Ти зі мною грав в серйозну гру, але ти не знав, що я з тобою, грав, в піддавки.
І от вже не я, стою у вівтаря, а сам отець, мій, мені благає свою сповідь.
Зненацька, хтось постукає в двері. Дивлюсь у вічко, вічно. І вічно нікого немає.
