Розмова з філософом по дорозі з Гантеру
Є.Л.
Живеш у горах. Обрій заступили
верхи високі і густі ліси.
Чи сходить в душу з гір надземна сила?
Чи гріють серце відблиски краси?
Чи, може, в лабіринтах перевалів
вузьким і стисненим здається світ
і ти догматиком стаєш помалу,
повіривши в єдиний власний міт?
Живеш в степах, і обрій, що зоріє,
здається без початку, без кінця.
Чи ширшають від цього в тебе мрії?
Чи простір упокорює серця?
Чи сонце, що до заходу від сходу
дає тобі великий довгий день,
несе і в душу соняшну погоду,
ясний світогляд, щирість до людей?
А чи тобі, що дивишся в безкрає,
здається, може, що ти бачиш все?
Що таємниць за обрієм немає?
Що думки труд пізнання не несе?
Людина в горах — у вузеньких рамах,
та знає, що потрібно лиш зусиль,
щоб їй відкрилась ширша панорама,
як тільки вийде на найвищий шпиль.
1975
