Розмова двох жінок
Жінка з вересневим обличчям питає в жінки з обличчям січня:
— Чому я згадую травень, постійно згадую травень?
Чого він мені сниться?
Тому що у травні, дівко, була ти
У передкоханні
Була ти брунькою ранньою
Що розквітала востаннє.
— Скажи мені бабця мила,
Скажи мені, мила ненько,
Чому ти і досі красива
Хоч посивіла раненько?
— Бо серце живе коханням
Живе воно тільки в травні
І скільки б кохань не було
Вони не бувають марні.
З січневим чолом, поважна,
Вона посміхнулась ледве
І каже до мене знову:
— Про це ти знаєш напевне
Він прийде колись надвечір
Обійме і поцілує
І заспіває серце
Хоча тепер сумує
І щастям розквітнуть очі,
Рукам обійм буде мало
Буде усе, чого хочеш, —
Січнева мені сказала.
