Посмішка (188)
Твій силует у темряві туманній,
дає надію на ясний світанок.
Твій погляд перший, чи останній,
жадаю більше, ніж сніданок.
І твоя посмішка, мов бритва,
ріже пітьму, і навіть хмарне небо.
Кожна розмова, ніби битва,
бажань співати, і думок потреба.
І голос твій миліший тонким струнам,
і спів твій так приємно просто чути.
Думки твої подібні давнім рунам,
а посмішку ніяк вже не забути.
