“порозсипавши сутінки і шкло”
порозсипавши сутінки і шкло
порозбиравши вежі і залоги
ми виявляли що житття було
точнішим від своєї перемоги
воно трималось чіпко за полу
воно повільно дерлося до горла
і цю країну темну як золу
заповідало матірним монголам
і знуджено сушити сухарі
просилися мисливці і дівчата
і термосали небо димарі
над привидом розгорбленої хати
самі собі землею і лайном
живцем і жорном лезом і залізом
передчували що життя було
таким як ми вологим і облізлим
і ми носили крихти голубам
і церемонно скаржились навиліт
що кожен день відпущений не нам
і кожну ніч подужати не в силі
визбируючи сутінки і шкло
ми руйнували вежі і залоги
ми виживали
а життя було
сильнішим від своєї перемоги
