“Понаджені летять на теплівщину”
Понаджені летять на теплівщину,
відмахуючи обрій хилиткий:
і що не мах, то далі батьківщина,
і що не птах, то крик на всі боки.
І назирцем махає наодлуці
якась пташина круглими крильми,
маліючи, кругліючи в розпуці,
в сполуці з білим подихом зими.
І що не помах, то повітря рідша,
крутіша піднебесна кривизна,
і пада пір’я щедро, ще щедріше —
яка старшна під серцем глибина!
Як холодно летіти поворітьма
і простір цей вимахувати з крил,
коли твоя мандрівка кругосвітня,
та зграю наздогнать бракує сил.
***
