Пам’яті композитора Якуба Мунка
АВТОРА «ТАНГО СМЕРТІ»,
ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ
Волохатий звук гобоя
ходить вперто за тобою,
та не тане віск у вухах,
хоч труба жарінням жбуха.
Крок вимірює хвилини,
в землю втоптує вуглини,
хилитається між стін,
як вагадло — гостра тінь…
Не відтвориш, не повториш
і не витрубиш той крик,
що запікся згустком крові,
припечатавши язик.
Галасливе марнославство,
тиха хтивість на смичку —
перебарвлюєте настрій,
та на душу хилитку.
Ох, навіщо всі ці звуки,
струни, здвоєні баси,
якщо ширші за розпуку
два дитячі голоси!
Сміх гармошки розсипався
на золочених губах,
раптом постріл ситим басом
спалахнув і не потах.
Раптом дзеркало повітря
потрощилося ущент:
віск гарячий — жовтий вітер
і рушничний інструмент.
Запечатався навічно
слух у пам’яті стільник —
в ньому ж тиша потойбічна,
що пекучіша за крик…
Ой, не хукайте у труби, —
не роздмухаєте слух,
для якого звуком згуби
шарудить найлегший пух.
***
