Палаючий
Ну як ти, мій читач, іще живий?
Так, бачу, вигляд маєш несвідомий,
Та скільки не страждай, лице закрий,
Всим іншим, друже, біль твій незнайомий.
Лише тускнієш, боже, геть зелений,
Депресія то штука непроста,
Я прямо бачу як ти мов скажений,
Знов в спробах наздогнать свого хвоста.
О. Загорівся. Ще одна ідея?
Ти знов палаєш, ні ти прям гориш!
Але на жаль секундна панацея,
Затухне, і одразу затремтиш.
А що якби ти загорівсь буквально?
Отак на місці, прямо тут, в кімнаті,
Я розумію, мабуть аморально,
Такого не напишуть у трактаті.
Але давай мій друже запали!
В ідеї цій до попелу згори!
І замість того щоб поверещати.
Вставай у центр. Нумо танцювати!
Палай у танці. Гоп і клац, пішов,
Ці витребеньки, боже справжнє шоу,
Отак давай і руки догори,
В ідеї цій до попелу згори.
..........….....................................
Ні, ти не зрозумів і знов потух(
І знов лише секундна панацея,
Я не побачив, ані жоден рух,
Згорів не ти, згоріла лиш ідея.
Тоді послухай, це давно було,
Посеред парку, хлопець загорівся,
Всі стрепенулись боже як гуло,
Сирена, крики, спокій десь подівся.
Він став у позу, ніби ат'їдют,
Та й нумо, закрутив своє алегро,
Ох ритми забивав цей баламут,
Гопак і самбо, із вогнем інтегро.
Ох закрутилась бісова душа,
Убоки розлітались пил і шкіра,
Так він горів!. Але не поспішав,
Ще на той світ, ідея не згоріла.
Приїхала пожежна, але боже,
Не доліта до нього рідина,
Це через танець, я не знаю, може,
Та він мабуть вже місяць так пала.
Йому пісок кидали з гвинокрила,
Горіла,за три метри вся тканина,
І навіть пуля та молитва щира,
Не зупинили хлопця що танцює.
Він весь горить і цим вогнем малює,
Нехай чи злива а чи вітер дує,
Він вибивав, цим ритмом чистоплюя,
Що намагався, танець зупинить.
Приїхали учені нетутешні,
Щоб дослідитити хлопця-дивину.
Навіть костюми, "ПРО-ТИ-ВО-ПОЖЕЖНІ",
Згорали, дивом, прям біля вогню.
Священики, той парк весь окропили,
Молитвами взивали до людей,
"Це пекло люди! Що ж ми наробили,
Антихрист, зрадник, Сатани лакей!"
Пройшло два роки, але замість шкоди,
Прийшла цікавість, затушила страх,
Згорілий одяг це вершина моди,
Сліди вогню, на капцях і штанах,
Носила молодь та й старі носили,
Тепер про хлопця книги та картини,
Всі корифеї, всих богем, молили,
Ще трішечки натхнення у вогню.
Тижнями видивлялись, дикі танці,
Схопить хотіли хоч одну іскру,
Пізно вночі і насвітанку вранці,
Підпалювали квіти і кору.
Зайшли ще далі, розум геть украли.
Самі горіли, але замість танцю,
Палали в муках, і либонь вмирали.
Здирали шкіру, плакали, кричали.
Не розуміли, чи мабуть не знали,
Чому цей хлопець досі не згора?.
Ой не показуй це страшні картинки,
Це більш не люди, справжнє божевілля,
Підпалюють себе й свої будинки,
Згорали діти, люди, покоління,
Міста горіли, загорілось море,
У всіх собак опалені хвости,
Біжить ріка, на ній горить каное,
Спалили все, нема чому рости.
Один на тата, Молотова кинув,
А інший мамі коси запалив,
Облив напалмом ну і сам загинув,
Це справді пекло, ну прям диво з див.
Не залишилось жодної душі,
Вже не було кому й чому згорати,
Згоріли всі картини та вірші.
Та наш герой продовжив танцювати.
Він не зробив із місця ані кроку,
Він сам згорав і лиш себе палив,
Та людсвто не засвоїло уроку,
Саме зробило пекло, диво з див.
Надіюсь друже мій ти зрозумів,
Не думай там де треба відчувати,
Я б не хотів щоб мій читач згорів,
Для кого ж я тоді буду писати?
Запалюй груди це твоя любов
Танцюй, пиши, роби це відчуваючи
А як відчуєш що потухнеш знов,
Згадай, мій друг, скільки горів "Палаючий".
