Осокори
Стоять ці свідки мовчазні
Історії рідного краю,
Давно садили їх колись
За царським то іще указом.
Старі, потріскалась кора,
Гілля ламалося вітрами,
Здавалось би - прийшла пора,
Щоби уже їх порубали.
Та зеленіють щовесни
І восени в них листя жовте,
Іще таки міцні вони,
Стоять над шляхом осокори.
2017 р.
