Осінній храм
Осінній храм... Ранкова тиша,
Уроче й благосно дзвенить.
Світанок чистотою дише,
Та купол храму золотить.
Туманний ладан над водою,
Клуба́ми в’ється в небеса.
Омита Божою росою,
Розкішна Осені краса!
Широкий шлях іде до брами,
Де плющ густий вгорі повис.
Ведуть тунелями до храму,
Величні арки з вербних кіс.
Незримі духи тут витають,
Для них не владний часу плин,
Склепіння неба підпирають,
Колони сосен та ялин.
Земля молебень починає,
Мов править таїнство святе.
Птахи, як янголи злітають,
В осіннє небо золоте.
Священний дуб, багряну ризу,
На Службу Божу одягнув.
Й зашепотів молитву тиху,
Як вітер гілля сколихнув.
Берізки в жовті шалі вбрані,
Пошану Богу віддають,
Стоять покірні та слухняі,
Мов, на святе причастя ждуть.
Стрункі тополі, наче свічі,
В заграві сонця миготять.
В них Символ Віри, таємничий,
Та суща, Божа благодать!
В цім храмі хочеться молитись,
Тут є незрима іпостась.
Ще поки, золотом іскриться,
Баро́ковий іконостас!
Нема релігій тут! Є Віра!
Все ясно й без читання книг.
Гармонії розумна міра,
Являє нам незримий лик!
