Осінь речей
*
Осінь речей настає непомітно –
сірі будинки, закутані в светри надій,
шиї-антени простягнуті вгору
й небо пливе у листя жовтій воді…
Люди, як птахи, збираються в зграї.
Кожен із них про щось мовчить ¬–
вчорашню сварку на кухні,
випалені сліди слів, залишені дотлівати,
мокре взуття від сліз чи втеч,
погані новини,
знову погані.
Кожен зростає із власної тіні мовчання –
Кожен зростає із того, про що таки не змовчить.
Вітер розхитує гілля і небо –
осінь речей дотліває
і вже не болить.
