Однак...
Наше буття стає паралельним..
Все пастеллю змальоване дивне життя.
Ми порівняно з зорями дійсно нікчемні,
та порівняно з іншими - чорт його зна.
Шли ми з тобою близько, чуттєво,
миттєво згортаючи кожен момент.
Наше кохання прогнавши по венам,
молили щоб все не взірвалося вщент.
Залишай дурні справи, все байдуже, правда,
може завтра весь світ зійде на нівець.
Знай доля і добра, і дико нещадна,
та яка б не була вона має кінець.
Ми пішли навпростець. Ми плювали на сумнів,
у відлунні кохання свій ховаючи світ.
Може хто кричав в слід, що наївні ми дурні,
бо вірили, разом, в кожнісіньку мить.
Та чи зараз ми маєм віри свій знак?
Та чи зараз все так, ти руку тримаєш?
Я не хочу втрачати. Ти теж. Та однак..
Здається.. Чи ти і справді зникаєш?
