Немає нічого
Отак радіти, ніби це щось значить,
І посміхатись? Немовби востаннє,
І знов хоч яке твоє зітхання
На самоті через час тлумачить.
"Наприкінці це не матиме значення"
Усе сприйметься лиш як тлінні дії,
І знову "ніжна моя, допобачення",
І вкотре цьому так щиро радію.
Ніби більше не буде можливості,
Ніби насправді це не життя.
А що залежало від вразливості?
Хіба що зайве чуже співчуття.
Живемо зараз, і жити прагнемо,
Та й хтозна, коли врешті збагнемо,
Як робити то - жити "правильно",
І як багато ми ще пройдемо.
