На спадку вечора
Не віддзеркалює вода
уже ні хмар, ні птахів.
І сонце, випавши з гнізда,
вниз покотилось з даху.
Перехилились голоси—
аж мур небесний тріснув,
та з тріщин краплями роси
просочувалась пісня…
І позліталися давно
у вулик звуки й бджоли.
А з кухви молоде вино
вже цебенить додолу.
В кубельці світла груші сплять,
хоч тонко скло дзенькоче,
і кругла місячна печать
скріпила аркуш ночі.
А з-під острішка виноград
на стіл схололий блима.
І брата віддзеркалив брат
широкими очима.
Відсутня відстань — в дзеркалах
безмежна перспектива,
І неньки тінь покрай стола
засвічена щасливо.
***
