На два голоси
— Свистілочко-сопілочко,
кленова моя гілочко,
з-під пучок дим — чи ти гориш,
чи упилася сутінню?
Чому ти на губах мовчиш,
і як тебе роздмухати?
— Ніскілечки, ніскілечки,—
відспівує сопілочка,—
гуду, гуду, мов бджілочка —
золочена струна…
В твоїх руках я гілочка
сумна і мовчазна…
Бо м’ятні твої пученьки
закуті у каблученьки,
у срібні перстеньки:
завдали серцю мученьки,
стлумивши мої звученьки,
холодні кулаки…
Торкнуться інші рученьки
і устонька палкі,
розквітну квітом рутоньки,
і серце буде чутоньки,
заграють без осмутоньки
усі лади співкі.
***
