МРІЮ ПРО БЕЗЛЮДНИЙ ОСТРІВЕЦЬ
Сумна симфонія осінніх дощів
Хмарами супиться стомлене небо
Двигун оптимізму раптово згорів
Його не врятуєш ефектом плацебо
Меланхолія підкралася кішкою
Кігтявою лапою торкнула плече
Сіла поруч за давньою звичкою
Вона знає чому у грудях пече
Байдужість розлилась панацеєю
По тілу приємним теплом
Мозок не багатіє новою ідеєю
А Муза змирилась з безсилля тавром
Мрію утопічно про безлюдний острівець
Де тиша і полон книжковий
До моря кілька кроків навпростець
І сонця схід пейзаж казковий
© Леся Приліпко-Руснак, 25.10.2017
https://lesyaprilipkorusnak.blogspot.com/
