Леся Приліпко-Руснак
Жінки пам’ятають не лише не даровані квіти
А ще чимало болючих дрібниць
Що роками в душі можуть тліти
Без давності строків і архівних таблиць
Завари філіжанку чаю
З карпатських духмяних трав
Подаруй шматочок безхмарного раю
Без нав'язливих суму заграв
Паперові,пожовклі листи..
В них ще жива історія кохання
Вони,мов гавані далекої порти
Де живуть на щастя сподівання
Мов наяву постає перед очима
Ми сховались в квартирних в’язницях
Де мало простору,мало тепла
Де Справжність дріма на полицях
І панує ера технологій та скла
Ми зовсім не бачимо неба
Самотність не лікують телевізором
І в кімнатах ввімкненим світлом
Розмов телефонних мізером
Не заїдають солодким повидлом
Самотність не варто топити у пляшці
Світанок сонні відкриває оченята
Сонце променем всміхається з небес
Хмари,мов грайливі кошенята
Чекають все ще фокусів й чудес
Місто на мурашник схоже
Хочеш у сні твоєму з'явлюся?
Навіщо? Й сама не знаю.
Бути феєю - не відьмою вчуся
Вінок спогадів знов розплітаю
Подумаєш що, коли раптом почуєш?
Не накопичуйте,людоньки,образ
Їх каменем на серці не тримайте
Бо живемо ми всього лиш раз
Кожна мить безцінна – пам’ятайте!
І як би часом в грудях не боліло
Сьогодні прагну тиші і мовчання
Вшанувати щоб героїв Крут
Що йшли за Батьківщину на заклання
Рятувати Неньку від червоних пут
І зійшлись в кривавім поєдинку
Багряне листя стелилося,мов килим
Старі будинки – казкові кораблі
Ми блукали українським Римом
Де колись кохали королі
А осінь всміхалася мудро
Дощ тупоче парасольками уперто
Закличним вогником блимає таксі
Смакує осінь солодке «Амаретто»
Шепоче вітру за презент: «Мерсі»
А десь розлука влаштовує прем’єру
Не лізь ніколи у чуже життя
Не порпайся в чужій брудній білизні
Не за розміром тобі чуже взуття
Бо чужі стежини теж бувають різні
І чужа сльоза, що котиться щокою
