метро, театр і ти
метро стирало міжособистісні траєкторії,
а ти губами мою помаду.
обшарпані лави це мої території,
у вічних очікуваннях погляду-яду.
бульвари, проспекти, безлюдні вулиці,
клялися мовчати, зберігаючи таїну.
тут творив мене наново, немов Кустуріца,
підкреслюючи кожну мою всадину.
через мить стирав сюжетні лінії,
вже старого зашарпаного ескізу.
додавав, віднімав безкінечні деталії,
ми кромсали любов з голови донизу.
на тобі скрізь відбитки моєї плоті,
які вже забув, знайшовши причину.
життя підкидає сюрпризи іронії,
додаючи вантаж, ламаючи спину.
міські стіни бачили наші доторки,
а бруківка біля театру чула наш сміх.
тепер я тут одна. стою навколішки,
і вимолюю бодай жменю втіх.
бодай краплю жалю.
бодай граму ясності.
тонкий промінь світла у глибокій тьмяності.
не кажу бувай.
не кажу прощай.
а кажу до зустрічі.
пам‘ятай.
|04.07.23.|
