Лист втраченій надії (123)
Дякую вам, що дарували мені сльози,
забув їх смак і вид не пам'ятав.
В руках застрягли колючки від рози,
своє життя і щастя не спіймав.
Дякую вам, хоч не були ви щирі,
за те, що лиш на мить відчув тепло.
В душі дірок, ніби в твердому сирі,
таких емоцій досі не було.
Не хочу вас я лаяти й кричати,
не маю сил на "жити" і "радіти".
Безглуздо, краще просто помовчати,
не знаю лиш, куди себе подіти.
