Квіти літньої пори (111)
Сьогодні кращий день,
щоби напитись.
Хоч я не пив,
але до трісок п'яний.
Лиш без пісень,
що у душі розлились.
Я підхопив,
потік думок рум'яний.
Її краса - коса від горизонту,
що розітнула душу мою й тіло.
А її сміх, і посмішка - чудесна,
знову з'єднали частки і надії.
Ніби машина, до й після ремонту,
на цербері з'явився знак уміло.
Кричить душа, браслет руці почесно,
вручила та, з ким пролітають мрії.
