Я не хочу робити висновків.
Я не хочу робити висновків.
Я хочу насправді жити.
Крізь плити бетонні,
людей забобонних,
атак, оборони
час не лічити.
Тримати в руках своє темне-таємне
та нікуди його не пускати,
дорогами битими
шинними ритмами
в виді розмитому
десь "погуляти".
Я не хочу гадати про наслідки далі.
"Цей світ, повір, не обдуриш!"
Тоді йди знову грати,
антракт не чекати
і глядіти на ґрати,
які сам будуєш.
Тримати ніс догори і вірити в казку та диво.
Дивитися вгору буду за тебе та себе.
Чи це є мій початок
чи нема що втрачати?
Це дуельна перчатка
від долі для мене.
Я не хочу жаліти про те, чого побоялась.
Чи тому, що кричали усі: "Кидай, дарма!"
Не покину надію,
довести все зумію,
що дарма трохи мрію
про казки й дива!
