гуляє загубленим містом убита дівчина
гуляє загубленим містом убита дівчина
несе в руках кілька вишень і соняшник
усе колись було в очах її сонячно
а зараз така бліда і така заквітчана
проходить свій дім посміхається дуже несміло
розбомблена хата нагадує про міномет
кістки нагадали що й в неї було колись тіло
до того як московит до грудей не простяг пістолет
пройшлася подвір’ям згадала садок коло хати
ще два дні назад поховала там своїх батьків
давно вже не чути щоб тут співали дівчата
ні хлопців нема ані вишень ані хрущів
лиш на небі вечірняя зірка знов стала
і затихло усе ані матері ні солов’їв
раптом сіла душа і від розпачу закричала
поверни мій вишневий садок хоч на кілька днів