Erebos..
Зводять з розуму мене мої бажання,
маленькі кішки, що в душі скребуть.
Здається, мов на крок я ближче стану
і два назад.. Чи треба так? Мабуть..
Може не час ще чи не так все скоро..
Може не доля чи не мій то шлях.
Проте сьогодні важче аніж вчора
та смутку більше місця в вечорах.
І важкість цього не відкине, шкода,
не змусить мене мріяти про інше.
Все одно у ній лиш бачу тільки вроду
і з кожним днем надія моя більше.
Я хочу лиш покою, лиш покою,
душа моя втомилась від чекань.
Прописано мені самою мною,
ліки від подоланих страждань.
І доля, бачу, грає в ті бажання,
дарує іншим те, що хочеш ти.
Й якась дрібниця твого існування
мрія когось найбільша у житті.
Від цього висновку, шкода, не стало легше,
дорослим хочеш треба що, до болі.
Вернути б оті мрії свої, перші,
прості й такі дитинні та казкові.
А зараз просто треба, просто треба.
Відкинь же мене, світе, вже не можу..
Ти сам мене провів через еребу
до цеї мрії..
Тепер же вони схожі.
