Двоє закоханих
Поглянь... Підніс люстерко і усміхнувся.
Іній, густий та синій, усівсь на дівочії вії.
Ступив до неї, аж раптом і сам незчувся,
Як погляд упав на губи, єство все чекало дії.
З дахів курилось, там тепло і пахне хлібом,
Та все, що він бачив — губи, що пахли глідом,
Червоні руки, від холоду тріскала шкіра...
Та все, що він бачив — Джульєту із п’єс Шекспіра.
Зараз одним повітрям дихають їх легені,
Зараз одна любов тече до серця крізь вени.
Може, з часом вона скінчиться, як пляшка «Коли»,
А може, вона не скінчиться у них ніколи.
З неба летіли сніжинки, падали на волосся, Він так багато загадував, хотів, щоб усе збулося.
Вона дивилась на нього, неначе у ньому всесвіт,
Двоє закоханих впевнено йшли у безвість. Іній, густий та синій, спадав на безлисті віти, А їм здавалось: там зацвітають квіти.
