Дощ на вікнах малює вічність
Дощ на вікнах малює вічність,
я навік відпускаю мить.
У очах твоїх - потойбічність,
й нескінченна небес блакить.
Голос твій заблукав самотній
у полоні пустих кімнат.
І лише у холодній безодні
краплі, падаючи, дзвенять.
Всі примари розтанули водночас,
коридорами тіней в ніч.
Сни мої стали сірими, без прикрас,
розлетілися навсибіч.
